Янукович на ковзанах

Опубліковано 09:45 08.02.2010 Автор Сарахман Ельдар

На вихідних сестра вмовила мене сходити на ковзанку. Як для першого разу – досить вдало, попри легкі забиття та синці, які отримав під час кількох падінь. Ризик виправданий, адже, як новачок, не бажаючи триматися за борт льодового майданчика та не виглядати повним профаном, вирішив дістатися самого центру, де досить вправно тримався на ногах.

Перед тим, як уперше гепнувся, ще встиг зачепити чоловіка, що мчав повз мене. Він теж, через декілька метрів упав. Другий раз, хотів вчепитися за жінку, яка майстерно виконувала різні піруети, але вона втрималась, прокоментувавши: „Так зачем же за меня цепляться!”. До чого я веду?

Українська політика, у певній мірі нагадує льодовий майданчик, де ламають собі пальці та руки. Немає різниці: вмієш ти кататись на ковзанах чи ні. Найважливіше – процес.

Ще п’ять років тому, Віктор Федорович, тримаючись за поручні майданчика, обережно виходив на „лід українського політики”. Не ризикуючи своїм здоров’ям та репутацією статна фігура тодішнього прем’єр-міністра злякала усіх „відвідувачів” ковзанки. Натомість, Юлія Володимирівна, у перший день свого обрання на посаду очільника уряду, впевнено стала на ковзани.

Сьогодні у Віктора Федоровича вийшло – він виїхав на самісінький центр льодової арени. Позаду ще чутні вмовляння Ганни Герман „А може краще в теніс???”. Та Віктор Федорович, із радісним обличчям, посмішкою Сікстинської мадонни та дитячими очима наспівував пісеньку „Шахтьорскій край… Гдє тєріконаф ряд…!”. І все це під світлом софітів та вигуками: „Разойдісь, пацанва зєльоная. Вітя руліт!”

Коментарі 72