Лицарі України.

Опубліковано 11:35 27.11.2009 Автор Трегубенко Сергій

Хто ми?
Назви в матеріалі виключно умовні і кожним читачем можуть бути змінені у відповідності до його вподобань.

Свинопаси.

Свинопаси, це ті, що прагнуть максимально просто забезпечити собі достаток. Вони намагаються привласнити і спожити все, що можуть здобути. В очах свинопасів ті, хто дбає за країну і суспільство, виглядають нерозумними і недоброзичливими. Нерозумними, бо не можуть збагнути, навіщо замість того, щоб поживитися за рахунок спільного, вкладати туди своє. А недоброзичливими тому, що ті, хто беруться до створення досконалої системи, найперше убезпечують свої напрацювання від свинопасів. Свинопаси мають властивість жити зграями, котрі очолює найсильніший чи найхитріший вожак.

Лицарі.

Лицарі прагнуть до максимально ефективної організації життя, намагаються здобуте вкласти у розвиток системи, котра стократ полегшить подальше життя. Лицарі створювали держави і утримували свинопасів в межах, котрі унеможливлювали руйнацію системи. Звісно, першочергово лицарі дбали про себе, а потім про свинопасів. Перші лицарські ордени були закриті, свинопасу потрапити до них було неможливо. Сьогодні таку будову суспільства прийнято називати тоталітарною, вона мала великі переваги перед примітивним безладом свинопасів. Але з часом виникла ще більш ефективна система суспільної взаємодії.
Коли кількість лицарів по духу і стану свідомості досягала в суспільстві певної межі, тоді суспільство приймало рішення про те, що всі його члени є лицарями. Всі думають як лицарі, всі поводять себе як лицарі, і всі користуються благами системи як лицарі. Звісно, певна кількість свинопасів залишається в будь-якому суспільстві. Але, бути свинопасом стає принизливо і невигідно – лицарі пильно оберігають свої надбання від свинопасів. В сучасній термінології такий устрій прийнято називати демократичним, такі суспільства громадянськими, а лицарів громадянами.
Приміром, Радянський Союз був тоталітарною імперією з дуже примітивним лицарським орденом – КПРС, що й зумовило його руйнацію під дією внутрішніх протиріч.
Тоді Україна отримала свободу. Але лицарі України на той час були повністю винищені. Вісімнадцять років Незалежності, це вісімнадцять років знищення своєї країни свинопасами та примітивами від бувшої КПРС.
Майдан. Це був важливий момент в історії України. Свинопаси повстали проти спроби позбавити їх свободи і спробували обрати більш лагідних до них головних свинопасів. Лицарів Майдан не народив, досконала суспільна система творитися не почала, покращення не настало.

Чиновники.

Це та категорія громадян, котрих суспільство наймає для технічного виконання своєї волі. В зв’язку з тим, що чиновники мають можливість розпоряджатися благами всього суспільства, у них виникає цілком природнє бажання використати ті блага безпосередньо на свою власну користь. Відповідно, чим більші повноваження у чиновника, тим пильніший контроль за ним повинно здійснювати суспільство.
Варто зауважити, що контролювати чиновників можуть лише лицарі. Свинопаси ж навпаки, прагнуть об’єднати свої зусилля з чиновниками задля грабування та руйнування суспільної системи з її моральною, правовою та матеріальною складовими.
Фактично, чиновники складаються з свинопасів і лицарів. Але кількість тих та інших визначається кількістю та активністю свинопасів і лицарів, котрі не входять до складу чиновників. Тобто, у суспільстві, де всі свинопаси, всі чиновники будуть свинопасами, а у суспільстві лицарів, всі лицарями. Ось чому надалі, ведучи мову про кількість лицарів, автор веде мову тільки про чисельність лицарів, котрі не є чиновниками.

Отже, висновок перший: розвиток чи деградація країни визначається співвідношенням в суспільстві лицарів (громадян), котрі не є чиновниками, до свинопасів (маргіналів). При цьому напрям і швидкість розвитку визначається сумарним вектором зусиль лицарів. Громадяни – це ті, хто знає, як ефективно управляти країною, вміє це робити, і робить.

Звісно, золотим фондом нації є лицарі.

Однією з помилок, котра характерна для сьогоднішньої України, полягає в тому, що свинопаси покладають функції лицарів на чиновників. А чиновники організовують свій орден, котрий працює виключно на задоволення їх бажань. Характерно, що і свинопаси, і чиновники висувають безліч версій щодо існування магічної можливості забезпечити працю безконтрольних чиновників на користь свинопасів. Ті країни, котрі відмовилися від цієї утопії, демонструють швидкі темпи розвитку. Але свинопаси очам не вірять – вони вірують в утопію. Радянська Імперія рухнула, не біда, збудуємо Незалежну Україну на тих же принципах! Світ розвивається, Україна руйнується – а свинопаси вірять в утопію!
Єдине, що може врятувати країну і націю, це поява лицарів України.
Надзвичайна складність полягає в тому, що чекати допомоги немає звідки. Автор втратив надію побачити допомогу Україні з боку цивілізованого світу в розвитку громадянського суспільства і демократії. Щодо вітчизняної суспільної науки і освіти, то їх взагалі не існує. Влада не є демократичною, тобто вважає головним джерелом розвитку країни не середній рівень розвитку нації, а зусилля так званої еліти, тобто себе улюбленої. І не просто себе, як влади чи еліти, а кожен особисто себе. І всі вважають, що доки саме він не сконцентрує в своїх руках усю повноту влади, доти розвиток неможливий. В результаті замість розвитку спостерігаємо гризню за владу та руйнацію країни.
Лицарі з’являються. Але вони опиняються у вкрай несприятливих умовах. Завдання перед кожним з них стоїть непосильне – зупинити шматування країни свинопасами і започаткувати працю на розвиток. Один – проти тридцяти шести мільйонів свинопасів! Один проти всіх за те, щоб всім стало краще. Зусилля потрібні колосальні, а здобуток від покращення поділиться на сорок з чимось мільйонів. Звісно, тільки одиниці залишаються лицарями і кладуть своє життя на олтар розвитку.

Висновок другий: свинопаси мають зрозуміти, що не існує іншого способу зробити своє і своїх дітей життя щасливим, як всім стати лицарями. І доки Вони цього не зрозуміють, доти діятимуть на самознищення.

Виникає питання – чому ж нація не може зрозуміти таку просту і очевидну істину? Відповідь криється у сутності тоталітарного способу мислення, котрий накладає жорстке табу на пошук рішень поза межами тоталітарної свідомості. Зверніть увагу – ніколи, ні за яких обставин свинопас не дозволить собі поставити питання «Яким чином?» та почати шукати на нього відповідь. Це неможливо, це табу, це прерогатива еліти! Роль свинопаса обмежується пошуком відповіді на питання – «Хто і що?». Погляньте на сучасну виборчу компанію – всі кандидати кажуть що вони зроблять оте-то. І нікого не цікавить, як саме це буде зроблено. Абсолютно закономірним наслідком є те, що обіцяне ніколи не виконується.

Що ми на сьогодні маємо для започаткування процесів розвитку?

Свободу. І окремих лицарів. До речі, за цими лицарями цікаво спостерігати – кожен з них носиться з якимось шматочком того, що в сумі з іншими частинками має скласти цілісну основу завтрашньої процвітаючої України. Приміром, Ющенко пропагує свободу і національну пам’ять, УНП розвиток і споживання українського, Монтян фіксацію прав власності. Але чого варті ці шматочки у розрізненому вигляді?

Що потрібно, що врятує Україну?

Звести всі оті пропозиції та ідеї в єдину Концепцію розвитку України. І робити це потрібно публічно, за участі всіх українців. Щоб кожен свинопас, спостерігаючи цей процес розумів його, приймав у ньому участь, і тим самим перетворювався на лицаря.
Президент України видав Указ про провести всенародне обговорення того, як ми будемо жити далі. І доручив це обговорення провести Національному інституту стратегічних досліджень. Спробуйте зайти на його сайт і обговорити те, як нам краще жити далі. Гарантую, ви зрозумієте глибину обурення автора вкрай нікчемним виконанням Указу. Цікаво познайомитися і з поглядами НІСД на розвиток громадянського суспільства, звісно якщо це можна назвати поглядами на розвитк. А що робить в цей відповідальний час директор інституту Юрій Рубан? Він грається у минулу війну. Сьогодні багато говорять про те, як Майдан і прагнення людей на ньому перетворювали у ніщо. Згаданий приклад демонструє, як це роблять і сьогодні.

Що робити?

Створювати те, що виявилося непосильним Президенту – створювати ресурси спілкування лицарів як між собою, так і з суспільством. Майдан повинен жити і діяти в Україні постійно, цілодобово – в інтернеті і у свідомості нації. На сьогодні найбільше такі ресурси нагадують ЗМІ. Але через засмічення вони такими не є. Потрібне або очищення існуючих, або створення нових, таких, щоб провокатори і примітиви в них могли тільки спостерігати за розвитком, але не мали жодної можливості заважати своїми дебільними неаргументованими вигуками – голосуй за отого, і буде тобі щастя.
Попереду об’єднання відповідальних українців, об’єднання незалежно від партійності чи якихось інших ознак, об’єднання відповідальних за Україну і її майбутнє.
Хтось таку роботу назве продовженням Майдану, хтось Антимайданом, автору те байдуже – головне, щоб ми змогли об’єднатися і почати творити процвітаючу Україну.

Коментарі 31