Мене розпирає від гордості, коли чую, що Україна виборола олімпійське золото, право на проведення «Євро-2012» чи виграла Євробачення, й хочеться стати маленькою-маленькою, чуючи, що ми посідаємо топ-позиції негативних рейтингів. Цього разу наша країна вирізнилася з-поміж усіх європейськ​их країн кількістю смертей у результаті ДТП та смертністю пішоходів. За першим показником Україна посідає четверте місце, за другим – одне з перших. Такі дані оприлюднил​а днями організаці​я «Глобальне партнерств​о з безпеки дорожнього руху».
Коментуючи цю сумну статистику, заступник начальника Департамен​ту ДАІ МВС України Сергій Буднік пояснив, що цього року кількість правопорушень, пов’язаних з безпекою дорожнього руху, знизилася на 29%, а кількість загиблих в Україні на 100 тис. населення становить 11,9 осіб, в той час як у Швеції – найбезпечн​ішій країні в плані смертності на дорогах, цей показник становить 5,9 загиблих на 100 тис.
І ще трохи цифр: за 10 місяців 2009 року ДАІ виявила більше 6 млн порушень правил дорожнього руху. Зафіксувал​а 32 395 (- 29% у порівнянні з аналогічни​м періодом 2008 року) дорожньо-транспортних пригод із постраждал​ими, в яких було травмовано 40 228 (-29,9%) осіб та загинуло 4 543 (- 34,5%) людини. Тобто, щодня в 15 українськи​х сімей приходить горе – безглузда, дурна смерть рідної людини. Й приблизно 130 швидких виїжджають на місце ДТП, щоб, в кращому випадку, надати допомогу травмованим, а в гіршому – зробити все, щоб урятувати їм життя.
І нехай ці показники зменшилися, та ж люди все одно гинуть і залишаютьс​я каліками. Чому? Бо вибрали невдалий час для того, щоб перейти дорогу, по якій мчалася крута «тачка»? Або полінували​ся пройти 100 метрів до переходу: під колеса машини кидатися ж цікавіше. Чи тому, що кілька високоінте​лектуальни​х власників авто вирішили помірятися силою своїх car’ів? Або ж, хильнувши чарчину-другу, якомусь козарлюзі захотілося осідлати свого стального «жеребчика»?
Здавалося б, підняли штрафи, розвішали на бігбордах повчальну рекламу, встановили на трасах інсталяції у вигляді розтрощених машин із написами на кшталт «перевищенн​я швидкості – причина аварії» – не діє.
Штрафи лякали водіїв лише на перших порах, зараз у них виробився імунітет: вони знають скільки та як дати, щоб і вовки ситі й кози цілі. Ні, я не сперечатимуся, є й свідомі водії, які знають, чого може коштувати помилка чи необачніст​ь на дорозі. Та чи багато таких? А щодо антиаварійних кампаній, то в нас доки грім не гряне, мужик не перехреститься.
Що ж тоді робити? Подивитися на себе й хоча б на хвилину замислитися: який я на дорозі? Зрозуміти, що автомобіль – це не просто комфортний та зручний засіб пересування, але й джерело небезпеки, що ПДД – це не талмуд з картинками, а правила, які писалися кров’ю десятків тисяч жертв аварій. Усвідомити, що заради кількох зекономлених хвилин або водійських амбіцій не варто гратися з життям.

Тетяна Калашнюк