На вкраїнських весіллях буває дуже весело. Та проте, це як на кого „дуже весело”. Зазвичай, то дуже дивні веселощі бувають на вкраїнських весіллях. Воно – оте „дуже весело” – більше пасує до смішної і трохи дикуватої пародії на „балаган-з-танцями”. Дикі, загонисті танці до упаду, коли розпашілими лицями весільників, здавалося б, можна плавити лід. Танець з мітлою, качалкою – подібні вульгаризми можна досліджувати і писати на них дисертації.

***

Минулої неділі

Я був на весіллє

Я їздив на село

Де жиє вся моя ріднє

***

Те, що на вкраїнських весіллях такого, щоб не напитися, не буває – відома річ. Коли хтось не верне домів п’яним як чіп – значить на весілі погуляв файно. А коли хто, сп’янівши до непритомности, покладеться головою на тацю з салатом – також весілля вважається „нормальним”, „як у людей”: запам’ятається добре і буде про що ізгадати тихими зимовими вечорами.

***

Петро Величко дембельнувся

Наталку Щур увів на шлюб

Вона два роки ждала

І нікому не дава-а-ала

***

Інша річ, що нині на вкраїнських весіллях проступає стійка тенденція до зниження кількості… бійок, чи пак побоїщ. Що це: навіч скоротити видатки на „зализування ран”, чи всі враз поробилися панами, що вирішують всі свої питання в толєрантний спосіб? Питання, отже, стоїть нерозв’язаним… Бо не в такому вже далекому часі звичним було явище, за яке мож’ було почути щось на кшталт: он там-то і там опилі від самогонки парубки так ся „прали” між собою, що аж гай шумів! Як не було бійки на весіллю, то, вважай, весілля не вдалося

***

В десятій всі були у церкві

Потім в сільраді розписались

Потім всіх троха взяли нерви

Заки по тачках розібрались.

Я посадив в свою восьмьорку

Трьох тьолок і, канєшно, дружку

Бо мусів грати на весіллі

Не молоду, то хоч подру-у-ужку

***

Запорожці – ще одна тема до розмови. (Але багато не розвиватимемо її, бо не варта вона того.) У місті, отже, як ми вже сказали, вже давно всі ся поробили міським паньством, і спозирають на тих кількоро „гостей без запрошень”, як на якусь чудасію. Інша річ по селах, де інколи „запорожців” насуне цілий тлум – чи не вдвічі більше за прошених гостей! Зазвичай, хлопці-запорожці цілком можуть обійтися бутлем самогонки з нехитрою закускою, та проте, буває категорія запорожців вибагливих і перебірливих: в такому разі панові-господарю – призвідникові забави – доведеться затягути поясок тугішенько, бо інакше непереливки буде йому…

***

На весілі була музика

Чотири пацана зі Львова

Так завалили, же у стайні

Аж сі обригала корова.

Всі посідали за столи

Всі їли, пили і співали

Потім полили пляц водою

І танцювали, танцюва-а-али

***

Зазвичай, нині вже не трапляється такий незвичайний феномен як прохолодні напої „швидкого приготування”. Це коли зараз коло криниці вміст пакетиків Зуко, Юпі тощо висипалося в набрані зимною криничною водою пет-пляшки, там же їх розбовтувалося, „солодка водичка” відтак набувала того специфічного хемічного відтінку і в такому „готовому” вигляді то подавалося на святковий стіл, щоби за хвилю-другу спорожнитися і… наша пісня гарна й нова, починаймо її знову!

***

Потім приїхала вночі

На мотоциклах ціла банда

Ми розібрали паркани

І били всі, кому не впадло.

Розбили писок молодій

Спалили хату молодому

Все було так як на війні

А потім сіли пити зно-о-ову

***

То було за радянських часів.

(Із розповіді одного весільника, коли за чаркою розбалакався, як воно буває на людських весіллях, в кого які звичаї і таке інше.)

Розкажу я вам одну бувальщину. (Це не я вам оповідаю, це просто мова так ведеться від першої особи. – І.Л.) Якось припало нам бути на весіллі в одному селі на Житомирщині. По закінченню забави господар вказав нам, змореним і потомленим, на лаз, що вів кудись на гору (темно було, поночі, хоч в око стрель): мовляв, там сіно – там і переспитеся. Ми, захмелілі понад міру, якось видряпалися по тій курчій драбинці на гору, скинули з себе святочне вбрання, шпурнули його на сволок, чи там що, впали на запашне сіно і відразу захропли. Вранці прокинулися від дикого гамору і крику: надолі, сливе поруч – простягни руку і дістанеш! – щось несамовито: квічало, рохкало, мукало, кудкудакало, кукурікало, ґелґотало, – спросоння годі було второпати, де ми втрапили і – головне – кудою втікать од тієї напасті! Однак хазяїн не полишив нас на призволяще: щойно зачув звичні для себе позивні, відчинив двері до стайні (а то, що то була стайня, ми розібрали відразу як стій!), став у дверях і гучно скрикнув: „Тихо!”, – владно змахнувши при цьому рукою поперед себе. (Що б мало означати: а ну замовкнути, кому сказав! Чи не бачите, мої весільні гості поставали!) Уся свійська худібка, що була в стайні, мале й велике, вмить оніміло і принишкло: Хазяїн мовить! „А, хлопці, встали вже – ну то збирайтеся хутко, бо горілка стигне”, – вирік вже до нас. Ми, зачудовані такою атракцією, остаточно протерли свої баньки і поволі прочуняли: наше весільне вбрання, як з’ясувалося, було завішене на якійсь бантині, і щоб дістатись до нього, потрібно було пройти по рідонькому дощатому настилі і, головне, не провалитися в діру. Щойно пустився йти по дощині за своїм убранням, завішеному на бантах, як тут мене стало переважати: один кінець дошки не опирався ні на що, а був в повітрю, і якби не розставивши лікті, то б провалитися мені крізь настил як пити дати – до курей-свиней та индиків. (А от як ми вчора завісили наше вбрання, спитати б?). Щоб якось зарадити цьому лихові, ми зметикувати його дістати вилами, котрі десь таки тут стояли поруч у кутку, що ними господар, певне, орудував, коли здіймав сіно для своєї худібки.

Відтак ми вбралися, злізли додолу і пішли пити горілку далі: бо настали поправини.

***

Гей-гей дана-дана

Гей-гей дана-дана

Гей-гей дана-дана

Забава була аж до рана!

(Брати Гадюкіни – Весілля)