Андрій, сусід по університетському гуртожитку, попросив підмінити на роботі. Це був цех на околиці Києва, де виготовляли музичні диски. Троє німецьких інженерів встановили обладнання й навчали болгарських робітників із ним працювати. Мій товариш був у них перекладачем. Німецької він не знав, то інженери пояснювали ламаною англійською, а болгари розуміли російську.

- Чому ж не взяли когось із німецькою? – питаю.

- Цех піратський, тому потрібні свої люди, щоб не тріпали язиком. Я складу тобі список технічних термінів, які там зустрічаються найчастіше.

- До чого мені той список, коли я українською не знаю, як ті шестерні звуться?

Останнім аргументом стала зарплата – 30 доларів за кожен день.

Наступного ранку ми вже пили з німцями каву, і вони розказували про київських повій. Усе було добре. Навіть розумів їхні жарти німецькою. Та коли приступили до роботи, настало пекло. Я плутав блок живлення з якимись там фільтрами, трубки – з дротами, а пластик – із пенопластом. Німці дратувалися, і стали поступово пояснювати болгарам уже своєю мовою. Ті по кілька разів перепитували та з докором дивилися в мій бік.

Та справжні муки розпочалися наступного дня. З голови повилітали елементарні слова та фрази. А головне, весь цей дискомфорт почав передаватися тілесно. Я не знав, де стати чи сісти, спотикався на сходах, мені не відчинялися двері, на мене падали якісь стенди. А на третій день спалив кавоварку, і за нього не заплатили.

Відтоді я не беруся за справи, в яких нічого не тямлю.

Коли нацисти забрали комуністів,

Я мовчав -

Я ж не комуніст.

Коли вони посадили всіх лівих,

Я мовчав -

Я ж не лівий.

Коли вони забрали усіх профспілкових діячів,

Я не протестував -

Я ж не профспілковий.

Коли вони забрали всіх євреїв,

Я мовчав -

Я ж не єврей.

Коли вони забрали мене,

Нікому було протестувати.

Мартін Німеллер визнав злочини фашистів, розкаявся в своїх переконаннях і став пацифістом.

Сьогодні “вони” приходять до ректорів, студентів і націоналістів. І ми мовчимо. Бо ми не ректори, не студенти і не націоналісти. Потім прийдуть до опозиціонерів… А ми ж не опозиціонери… Продовжувати?

Хтось із великих сказав: “Найбільші злочини світу кояться за мовчазної згоди більшості”. Отож, якщо ви сьогодні мовчатимете, то знайте: завтра прийдуть за вами.

Ми ж то бачимо, як мімікрує наша нова влада таким собі хамелеончиком на тлі «древа Кремля». Бачимо також, з яким ХАМством ставиться вона і до Конституції України, і до українського законодавства. Тобто, ХАМелеони при владі. І це добре.

Так, справді добре, бо тільки подібного типу агресивна влада (а не хитрування часів ЮЩЕНКА-ТИМОШЕНКО) може створити реальні можливості для спротиву антиукраїнським правителям, тільки в такі моменти можна буде відчути, чи готовий сьогодні український народ реально претендувати на створення сильної Української держави. Саме сильної, бо інша в постійному тривожному сусідстві із недавнім своїм колонізатором не матиме жодних шансів на довговічне існування.

Ось чому я щиро радію з того факту, що президентом сьогоднішньої нещасної України став усе-таки відвертий агресор, який править за правилами тієї жорстокої і матюкливої сусідки, а не «ніби своя» брехуха і високооплачувана  акторка з уже набридливою пустопорожньою риторикою, дії якої постійно розходилися зі словесами-обіцянками.

Тож тримаймося!

А до спротиву приведуть самі дії сьогоднішніх провладних ХАМелеонів. Якщо ж не вийде, то буде тоді «Твою мать», буде царствіє НОВОЇ ОРДИ.

Тобто, все від нас залежить. Та й ідеологів реального і креативного, справді українського, спротиву достатньо. Ось, наприклад, як відверто й чітко виглядає позиція одного із них: http://blogs.telekritika.ua/?id=1539

Отже, будемо не тільки сподіватися, а й діяти.

Слава Україні!

Вчора міністр освіти і науки Дмитро Табачник заявив, що шкільний курс зарубіжної літератури перейменують на світову літературу. Нова назва предмету звучить особливо цинічно, враховуючи, що при цьому три чверті програми, за словами того ж Табачника, становитиме російська література. Українофобські дії міністра, напевне, вже так увійшли у звичку, що ані опозиція, ані суспільство на це особливо і не відреагували. При цьому якось важко віриться, що відомий “поціновувач старовини”, яким пан міністр запам’ятається назавжди, сам вірить у користь такої ідеї. Імовірно, мова йде про банальне бажання показати Кремлю, як ми (нинішня “блакитна” влада) вміємо підлизати…

Особисто в мене сумнівів ніколи не викликало те, що у шкільній програмі обов’язково має бути Толстой, Достоєвський Гоголь (і, бажано, мовою оригіналу). А крім них, українські школярі проходять ще й Пушкіна, Лєрмонтова, Некрасова, Булгакова. І навіть великого “українського поета” Чехова. Ніхто не вилучав і улюблену поетесу “праФФесора” Ахматову. Вони мають вивчатися нашими школярами. Але хіба цього матеріалу цілком достатньо, щоб школяр мав уявлення про російську літературу, як про дійсно велику і значущу частину всесвітньої. Але ж не за рахунок решти світу. Адже у школах досі немає книг Бодлера, Золя, Камю, Селінджера і багатьох інших світил світової літератури.

При всій повазі до того ж Чехова, вважаю, що не можна “Дядею Ванею”, “Дамою з собачкою” та “Вишневим садом” замінити “Ляльковий дім”. Не варто викидати з програми “Пані Боварі”, бо не вистачає часу на “Євгенія Онєгіна”. У тому, що нове наповнення буде саме таким, не варто сумніватися.

І тут простежується інший, економічний мотив Табачника. Не секрет, що в Україні все, окрім Апарату президента, Кабміну і Верховної Ради, фінансувалося і фінансується за залишковим принципом. Це ж стосується й освіти. Якщо ж нововведення Табачника перейде у фазу практичної реалізації, а у цьому, враховуючи нахрап “ригианалів”, сумніватися не доводиться, то це буде значно дешевше, ніж оплачувати переклад того ж, скажімо Фолкнера, та ще й витрачатися на його друк такою ненависною для них українською мовою. Значно економніше буде здмухнути пил із сотень тисяч книг, надрукованих ще за СРСР, і потім за зачиненими дверима вихвалятися перед босом своєю винахідливістю. Питання тільки в тому, чи хоч щось після таких “реформ” тямитимуть у дійсно світовій літературі наші школярі.

1)5 травня Микола Азаров заявив, що Україні потрібно за два місяці підготувати передачу своєї газотранспортної системи іноземному консорціуму, оскільки «прогнозується постійне зростання цін на нафту». Мовляв, це не може задовольняти українську сторону оскільки підвищення ціни на нафту позначається на ціні на газ, що розраховується за відповідною формулою. Протягом двадцяти днів після прогнозу Азарова, з 5 по 25 травня ціна легкої нафти впала з 82,60 до 68,75 долара за барель, тобто на 17,8%. Ця тенденція і сам порядок цифр дозволяє справедлшиво оцінити ціну «прогнозів» «де-факто уряду України» та рівень його аргументів.

2)Як заявив президент Янукович, безумовно, потрібно приймати рішення про об‘єднання авіапрому України і Росії, зауваживши, що «Україна буде наполягати, щоб якомога швидше запрацював цей комплекс». «Сьогодні він не працює. Ми випускаємо тільки моделі, які проходять випробування, а далі ми не будуємо літаки. Будувати один літак на рік – це не авіабудування, це – як артіль. Розумієте? І це не літаки. Це – несерйозно», – наголосив президент. Покупці інстинктивно розуміють– якщо під час купівлі привселюдно демонструвати поспіх – ти вже програв, тебе вже «нагріли». Проте, президент чомусь цього не розуміє. Януковичу варто було б дослухатися до «регіонала» – голови ради директорів «Мотор-Січі» В’ячеслава Богуслаєва. Він, зокрема, пропонує провести незалежний аудит активів російських і українських авіабудівних компаній. «Є 4-5 всесвітньо відомих компаній, які не беруть відкатів, вони беруть гроші – до них і треба звертатися. Використання в даній ситуації заангажованих аудиторів недопустимо. А так нам росіяни говорять – у нас вже є аудиторська компанія, своя. Я говорю – ну тоді я пішов. Що таке своя? Кишенькова? Проплачена?» Все йде до того, що однопартійці незабаром назвуть його «нациком» і «бандерою». Питання: чому росіяни не хочуть прозорого аудиту? Може, тому, що він покаже, що український військово-транспортний і, особливо, цивільний авіапром, як би там не було, живий, а російський – під великим питанням. Росія випускає винищувачі й гелікоптери, чого поки в завершеному вигляді немає в Україні. Але з цивільними та військово-транспортними літаками, по яких, власне, й можлива співпраця з Україною – у сусідів «повний єеп», про що пекреконливо свідчить кількість випущених літаків.

3)Тим часом, віце-прем’єр-міністр України Сергій Тигипко говорить: «Сьогодні якихось проблем приватизації ВАТ «Укртелекому» вже цього року не існує, нам потрібно виконувати програму приватизації – це знов фінансування дефіциту бюджету». Отже, факти два. Перший – «Укртелеком», це велике інфраструктурне підприємство, продають у розпал кризи, тобто коли ціна на нього буде чи не найнижчою з можливих. Варто лише глянути на стрімке піке українських активів протягом останнього місяця. Факт другий: ПР і сам Тигипко довго критикувала «помаранчевих» за те, що ті «проїли» кошти від продажу «Криворіжсталі». Якось до Леніна прийшли ходоки і кажуть, що їх допік голод. Вождь відповідає – «їжте траву». Селяни почухали потилицю й кажуть: «Тоді ми почнемо мичати». На що Ілліч резонно зауважив, що вони з Феліксом Едмундовичем «з‘їли цистерну меду, і нічого, не жужжать». Зараз «регіонали» готуються з‘їсти «Укртелеком», і ще багато дечого, збудованого поколінням українського народу. І теж не жужжать.

Можна було б все списати на „панаєхавших”, якби серед тих, хто полюбляє свинячити, не було киян. Ба, більше того – застукають на гарячому квартиранта – уб’ють. А нам, киянам, можна все – „Мой дом – моя парадная, где хочу там и сру!”

Навіть не здогадуюсь, чим керуються люди (пардон – homosvuni!), що таке роблять. Ще б нічого, якби це були старенькі чи немічні, але молоді… Розумію, лінь – одна із невід’ємних складових життя наших людей. І боротися з цим – немає сенсу.

…Увесь час скаржимось на працівників ЖКГ, що невчасно вивозять тони сміття з прибудинкової території. А самі, тим часом, не здатні справитись із 5-кілограмовим пакетом непотребу.  А може, таким чином, хтось грає із бомжами в гру – „вгадай під’їзд, поверх та внутрішнє наповнення”?

Безхатченків варто частіше впускати до під’їздів, де вони точно визначать у якій саме квартирі проживає свиня. Нехай перед самими дверима власника розривають пакети, дзвонять у двері та просять „свіжої добавки”. Може дійде, га?

Неначе люди подуріли.

Не судилося нам послухати свого пророка…

Того ж, 1848 року в Європі опублікували рецепт світоглядної чуми, котра, дякуючи нечистоплотним сусідам, була занесена і до нас. Результатом стала тотальна враженість свідомості людей. Практично люди стали неповноцінними, втратили свою здатність до суспільної самоорганізації, наведення порядку в країні, створення умов для свого щасливого життя. Сучасною мовою той стан, про котрий писав Тарас Григорович «Неначе люди подуріли, німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть!..», сьогодні називають зомбі.

Звісно ж країна, народ котрої нездатен до виконання елементарних функцій розумового самообслуговування, стає здобиччю внутрішніх і зовнішніх зловмисників: «Скрізь на славній Україні людей у ярма запрягли пани лукаві… Гинуть! Гинуть! У ярмах лицарські сини! А препоганії пани жидам, братам своїм хорошим, остатні продають штани…» .

Як позбутися панів?

Тарас Григорович вказав на зло. А через п’ятнадцять років там, під нами, на зворотному боці Землі Авраам Лінкольн у своїй Пітсбургській промові висловив переконаність у тому, що його нація «з Божою поміччю відродитися в свободі і що влада народу волею народу и для народу не щезне з лику Землі».

Сьогодні нам потрібно зробити перший крок з поглинувшого нас мороку руїни. Це важко, дуже важко. По суті, ми є світоглядними наркоманами, в котрих вже докорінно зруйновані найважливіші життєві функції. Попереду вірна загибель, але ж хоч хтось повинен спробувати зупинити це падіння, згуртувати залишки живого!

Я дуже радий, що знайшлася в Україні така людина, котра сказала стоп лиху. «Проти всіх» «препоганіїх панів» Оксани Забужко почало робити свою очисну справу. Частина людей, невелика частина, змогла побачити світ незатьмареним процесами розпаду.
Що далі?

А далі робота по відновленню здатності українців до повноцінного життя, згуртування навколо спільних цінностей, наведення ефективного порядку в країні і подальшого щасливого життя.
Навіки.

І без «препоганих паніїв».

———————————————————-
22 травня 2010 року, в день 149-ї річниці з дня перепоховання Тараса Шевченка в Україні.

Пам’ятаймо про своїх пророків.

Сергій Трегубенко

Але з приходом в СБУ Хорошковського захист інтересів Фірташа – тепер не особиста ініціатива співробітників, а справа всього СБУ.

Згадаймо, як СБУ заважала поверненню в держвласність кримського “Титану” від Фірташа.

(див. http://economics.unian.net/rus/detail/38387 та http://lb.ua/news/politics/2010/03/02/29466_sbu_meshaet_peredache_predpriyatiy.html)

Але це був тільки початок.

Ось тепер СБУ заарештувала колишнього адміністратора «Родовід банку» С. Щербину.

Нібито за розтрату 40 млн. грн. коштів “Родовід банку” на сумнівний ремонт для майбутнього офісу банку.

Але чому ж СБУ не зацікавила видача позики в 560 млн. грн. “Родовід банком” “Мостобуду”, на чому наполягав один з віце-прем’єрів нової влади, а дозвіл дав заступник керівника “Родовід банку” Юрій Дробноход, в той час коли Щербина був на лікарняному (при тому що “Родовід” показав збитки понад 3 млрд. грн. у першому кварталі!)?

(див. http://delo.ua/dengi/banki/vremennyj-administrator-rodovid-banka-vzjat-pod-strazhu-140606)

Чому врешті-решт, СБУ не зацікавила поведінка Нацбанку, який передав “Родовіду” 7 млрд. депозитів “Укрпромбанку”, але при цьому не передав пасиви “Укрпромбанку” (тобто будинки та інше), утворивши таким чином дірку в “Родовіді” в 7 млрд.грн. (чи не діяв часом Нацбанк в інтересах Коломойського, який був не зацікавлений у передачі пасивів?)

Чому СБУ не цікавили афери на кілька мільярдів гривень у банку “Надра” в кінці 2008 року.

Відповідь проста – інтереси держави не важливі для СБУ при керівництві Хорошковського.

А от коли справа стосується інтересів Фірташа, то СБУ негайно вступається. І в цьому, здається і є основна причина арешту Щербини:

Щербина зміг відсудити у власність “Родовід банку” ділянку землі на Оболоні, в 2007 році куплену Фірташем за 1 млрд.грн. на рідкому аукціоні, проведеному Київською владою (структури Фірташа припинили виплати за кредитами “Родовід банку”)

(див. http://delo.ua/biznes/ukraina/firtash-objasnil-pochemu-on-lishilsja-ga-zemli-kieve-140548)

При цьому Родовід банк заплатив 10% суми вартості ділянки за консультаційну допомогу в цій справі (тупі керівники Нацбанку і тут бачать “нецільове використання”, невже отримання 900 млн. для Родоводу за 100 млн. – це не вигода, а крадіжка, а 10% комісійних нормальна сума в таких випадках в практиці західних інвестиційних банків)

(www.rbc.ua/rus/top/show/sbu-arestovala-byvshego-administratora-rodovid-banka–20052010093100)

Взагалі, я подивився біографію Щербини: молода людина, один рік роботи в банку у Великобританії … Мені дуже слабо віриться, що він був схильний до крадійства, на відміну від усякого роду керівників Нацбанку, які так і не відповіли щодо банку “Надра”, щодо різких коливань курсу валют тощо.

Більшість з нас, на диво, має відсотків на вісімдесят уявлення про історію, складену з міфології. Зрештою, це потрібно кожній державі. У школі нас навчають історії за державною програмою, яка перетворює її на чин нації, байдуже якої – української, російської, радянської… Через те її щоразу переписують. Якщо хтось сподівається, що колись історію вивчатимуть такою як вона справді була, я впевнений, що такого не станеться. Просто одні міфи замінять на інші. Бо інакше не можна.

Ми чинимо з історією, як з витинанкою, витворюючи з неї те, що хочемо самі бачити. І екстраполюємо на неї наші власні бажання, прагнення та ідеї. Ми самі створюємо собі минуле, у якому нам комфортно і яке підтверджує наше право на життя сьогодні. Все, що цьому не відповідає, обтинаємо та вважаємо за непорозуміння. Хтось або неправильно записав, або ж був заанґажований, або не бачив повної картини тощо. Бо в голові кожного з нас – інша історія. І в голові жодного з нас вона не відповідає тому, якою насправді була. Як би повеселилися (або засмутилися) наші предки, якби дізнались, наскільки по-різному ми уявляємо собі їх!

Те саме навіть з подіями, свідками яких були ми самі. Помаранчевою революцією, наприклад. Вона трапилась лише трохи більше 5 років тому! Але, якщо про неї напише сьогодні 10 людей, з різних реґіонів, різних професій і статків, різної політичної спрямованости, і ці тексти потраплять до рук комусь, хто про революцію нічого не знає, він не повірить, що йдеться про ту саму подію. Але це ж було на наших очах!

Цікаво, яку історію створять нащадки про наш час. Ким ми там будемо, у тому театрі масок? Позитивними чи неґативними героями? Що про нас навигадують і що нам припишуть? Як назвуть нашу добу? Страшенно цікаво, а дізнатись годі…

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я на 2008 рік, Україна посідає перше місце в світі по вживанню алкоголю дітьми і молоддю. У віці від 14 до 18 років систематично вживають алкоголь 40 % дітей. А за останні 10 років кількість осіб, що знаходяться в залежності лише від пива, зросла в 10–12 разів.

Про небувалий розмах алкоголізму в державі свідчить і офіційна статистика. Щороку через зловживання алкоголю в Україні помирає понад 40 тисяч людей.

Сьогодні «зелений змій» на третьому місці серед факторів, що викликають смертність серед населення країни загалом, на другому – як такий, що позбавляє віку працездатну категорію, і на першому – що загрожує смертю людям від 25 до 40 років.

Від 700 до 900 тисяч осіб перебувають на обліку як хворі на алкоголізм, проте реальна цифра в 3–5 разів вища.

Якщо 10–15 років тому хворих із такою залежністю було один-два на сто алкоголіків, то зараз – більше десяти.

Навіть за заниженими даними офіційної статистики, кожний житель нашої країни протягом року випиває більше 60 літрів пива (а за оцінками експертів – понад 180 літрів пива, що є абсолютним світовим рекордом!).

Таким чином, алкоголізм перетворився на одну з кричущих проблем українського суспільства. Підростаюче покоління спивається, одурманене агресивною рекламою, новими облудами про користь алкоголю, які щоденно нав’язуються медіа.

Вживання пива призводить до виникнення імпотенції у чоловіків, а у жінок – до надлишку статевого гормону фітоестрогену, що викликає рак шийки матки.

Але ніхто з виробників пива про це не говорить, натомість через рекламу вбивають у свідомість пивні міфи. Один з пивних брендів («Десант») закликає відправити відповідну кількість смс, за що обіцяє присвоїти генеральський чин. Тобто з реклами випливає, що вчитись не треба, працювати не треба, а досить відправити смс, і ти – генерал. Це принижує гідність українських військових.

Населення швидко деградує, та найстрашніше те, що цьому сприяє держава, яка не вживає заходів для припинення алкогольного терору.

В Комітеті Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації, донедавна очолюваному нинішнім заступником Глави Адміністрації Президента Ганною Герман, ще з квітня 2008 року лежав без розгляду законопроект № 1014-2 про внесення змін до Закону «Про рекламу», внесений народними депутатами від БЮТ Миколою Томенком і Андрієм Шевченком.

Законопроект пропонує розповсюдити на рекламу пива та напоїв, що виготовляються на його основі, знаків для товарів та послуг, під якими випускається пиво та напої, що виготовляються на його основі, обмеження, передбачені для реклами так званих міцних алкогольних напоїв і відповідних торгових марок.

Крім того, пропонується на годину – до 24 години – продовжити заборону реклами алкогольних напоїв на радіо і телебаченні, знаків для товарів і послуг, інших об’єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються алкогольні напої.

Законопроектом також передбачається заборона спонсорства теле-, радіопередач, театрально-концертних, спортивних та інших заходів з використанням знаків для товарів і послуг, інших об’єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються алкогольні напої.

Згідно з Регламентом ВР, документ мав бути розглянутий протягом місяця з дня отримання Комітетом. А він пролежав там понад два роки!

Однією із зацікавлених у нерозгляді Комітетом цього законопроекту є нардеп від фракції БЮТ Олена Кондратюк, яка лобіює інтереси свого чоловіка – генерального директора телеканалу ICTV Олександра Богуцького. ICTV – на сьогодні один із лідерів пивного телевізійного одурманювання. Останнє «ноу-хау» алкогольних пропагандистів з ICTV – це коротка реклама алкогольних брендів (зокрема, «Хортиці») поза межами рекламного блоку, безпосередньо під час перегляду фільмів.

У них просто не було бажання відмовитись від брудних прибутків, отриманих за рекламу алкоголю, бо як інакше можна оцінювати «поховання» законопроекту в Комітеті?

Лише після звернення 7 народних депутатів від БЮТ (Миколи Томенка, Андрія Шевченка, Валерія Дубіля, Дмитра Ветвицького, Анатолія Ягоферова, Івана Сідельника і Валерія Камчатного) до голови ВР Володимира Литвина законопроект був включений до порядку денного парламентської сесії.

Реклама пива та «слабоалкогольних» розчинів суперечить суті Закону № 1824-VI від 21 січня 2010 року про прирівнювання пива і слабоалкогольних напоїв до алкогольних і про обмеження їх продажу і споживання.

У громадських місцях заборонене вживання алкогольних розчинів, в тому числі пива та інших так званих слабоалкогольних розчинів. Незважаючи на це, реклама на телебаченні та постерах продовжує привчати молодь розпивати спиртне у парках і на вулиці.

Через алкоголь, тютюн та інші наркотики Україна стрімко вимирає: з 1990 року чисельність населення зменшилася більш ніж на 6,2 млн осіб. Ми стоїмо перед невідворотним вибором: або ми зупинимо пивний геноцид, або українці вимруть. Всім миром, всією громадою треба витягти країну з пивного болота.

Сьогодні завдання депутатів і громадських організацій – добитися включення законопроекту № 1014-2 на розгляд конкретного пленарного тижня та проголосувати за нього хоча б у першому читанні. Тому що розмах пивного одурманювання шокує навіть людей, які самі випивають.